Монастирищина пам’ятає. Роковини загибелі Героя Андрія Бевзенка
Сьогодні минають другі роковини з дня загибелі хороброго Воїна Андрія Леонідовича Бевзенка із Забілян. Він знав підлості ворога ще з 2015-го, вірив, що нарешті вдасться здолати російську чуму, надіявся, що вистоїть, але поліг, як Герой, загинувши смертю хоробрих у запеклім бою у 2023-му…
Луганська земля, наскільки їй вистачало сил, ховала й оберігала хороброго Воїна від пронизливих східних вітрів, дощів, снігів, пекучого сонця, які мучили й опікали Захисника, та його виснажена душа рвалась до рідного краю, шукаючи стежину додому. Через понад 21 місяць, навесні, наш Воїн повернувся до рідної домівки «на щиті»…
Народився Андрій 5 листопада 1971 року в родині Леоніда та Любові Бевзенків у селі жовтий яр біробіджанського району єврейської автономної області російської федерації. Мав менших сестричку Таню та брата Ігоря. Проживши певний час у росії, родина переїхала на постійне місце проживання у квітучу Україну, а саме в затишне село Забіляни, яке стало Андрію домівкою, а його мешканці – ріднею. Тут він зустрів друзів і перше кохання, тут він пізнавав радість і смуток. Тут неквапливо проходило його дитинство й доросле життя.
Навчався наш Герой у Попуднянській загальноосвітній школі. Після її закінчення вступив до Монастирищенського професійно-технічного училища №25, де здобув професію тракториста. Далі, у 1989 році, прийняв присягу й проходив строкову військову службу. Повернувшись із армії, певний час працював в КСП «Шевченківське» трактористом, згодом – різноробочим.
Був щирою, порядною, працьовитою людиною. Не вмів гніватись, сваритись, швидко забував образи та завжди намагався спокійно вирішувати будь-які проблеми. Був добряком і бачив краще в людях. Постійно брався за будь-яку роботу, адже його працьовиті руки вміли все. Ніколи не відмовляв нікому в допомозі. Чинив совісно та чесно.
У 2015 році приєднався до лав Збройних Сил України і брав участь у антитерористичній операції на територіях Донецької та Луганської областей. Андрій Бевзенко ще тоді добре розпізнав ницого сусіда, який, ховаючись за спинами безневинних, наносив смертельні удари, прагнучи присвоїти нашу землю. Повернувшись, намагався забути пережите та побачене там, на Донбасі, але таке із пам’яті він так і не зумів зітерти.
25 січня 2023 року наш Захисник повернувся до ЗСУ. У березні того ж року його, як і багатьох інших військових, було направлено на проходження навчання до Німеччини. А далі – фронт. У складі 32-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ наш стрілець-помічник гранатометника Андрій Бевзенко мужньо виконував свій військовий обов’язок.
29 червня 2023 року під час чергового бойового завдання поблизу населеного пункту Новоселівське Сватівського району Луганської області внаслідок постійних обстрілів з боку противника зв’язок з Андрієм обірвався. Він мріяв прогнати ворога та повернути Україні її землі, натомість – зник сам… 12 липня того ж року рідним Воїна надійшло сповіщення про те, що Андрій Бевзенко офіційно вважається зниклим безвісти.
Життя Андрієвої родини перетворилось на суцільну надію. Кожного дня вони молились, чекали, вірили, що знайдуть, що повернеться живий. Знайшли… На жаль, серед загиблих. За результатами проведеної нещодавно ДНК-експертизи було встановлено, що солдат Андрій Бевзенко загинув того зловісного дня, 29 червня 2023 року, внаслідок не сумісних із життям поранень.
Поховали Героя з усіма належними Воїну почестями 9 квітня 2025 року на кладовищі села Нове Місто.
Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Героя. Його втрата – це біль, який всі ми відчуваємо разом із вами.
Доземний уклін, Тобі, наш Воїне!
Нехай Андрієвій душі буде спокійно, а пам’ять про нього несе в наших серцях вічну вдячність, повагу та завжди нагадує, що справжні Герої не вмирають…
Вічна пам’ять і слава Герою Андрію Бевзенку!
