Монастирищина простилася з Героєм Олександром ТОМАШЕВСЬКИМ
Війна з російським окупантом знекровлює нашу країну і в той же час доводить, якими хоробрими є наші Люди-Герої – ті, хто попри страх, біль, втому готові віддати все, пожертвувати собою, своїм життям заради інших. Героями не народжуються, ними стають у час великих випробувань. Після смерті Герої не вмирають, вони живуть у пам’яті вдячних, їм дароване вічне життя у Царстві Небеснім.
Олександр Томашевський – наш Герой. Він загинув у безжальнім бою за мільйони незнайомих йому людей, пожертвував своїм життям, щоб жили всі ми, щоб його донька і всі українські діти зуміли зустріти мирний світанок.
Народився Олександр 16 лютого 1978 року у місті Умані. У 1984 році пішов до першого класу місцевої школи №8. Після закінчення 9-го класу переїхав до дідуся й бабусі у село Корсунка Тальнівського району (нині – Звенигородського району). Там вступив до профтехнічного училища, де освоїв професію тракториста, адже дуже любив землю, любив працювати на ній (вирощувати, обробляти, доглядати). Після закінчення навчального закладу, у 1996 році, вступив до лав ЗСУ на строкову військову службу. Повернувшись із армії, продовжив жити у дідуся й бабусі. Влаштувався до місцевого колгоспу трактористом-комбайнером. Хоча й робота і була важкою, особливо в жнива, але до душі.
У 2007 році наш Герой познайомився із майбутньою дружиною Валентиною, а через три роки, у 2010 році, у них народилась донечка Даринка. Маленьке сонечко заполонило татове серденько. Його дні не проходили без думок про доньку, а роки несамовито пролітали у щоденній рутині, клопотах, роботі.
Останнім часом жив і працював у Вишгороді, що на Київщині, звідти у грудні 2024 року і був мобілізований на службу до лав Збройних Сил України. Після військового навчання служив стрільцем 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини А7127. Разом із побратимами давав гарної прочуханки ворогам. Був товариським, життєрадісним, любив пожартувати, міг підбадьорити товаришів по зброї.
17 червня 2025 року внаслідок штурмових дій позицій Сил Оборони України російськими збройними формуваннями сталось непоправне – зв’язок із Олександром зник. З того дня наш Герой вважався зниклим безвісти. Лише через 11 днів, 28 червня, тіло Олександра вдалось евакуювати та опізнати. Було визнано, що солдат Олександр Томашевський загинув 17 червня під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Малинівка Пологівського району Запорізької області.
Олександр у війську пробув пів року, але за цих 6 місяців зробив більше, ніж інші за все життя. Своїми відвагою, мужністю та наполегливістю він захищав мільйони, звільняв українську землю від російської орди та віддав своє життя, щоб жила його донька, щоб жили всі ми…
Сьогодні, 4 липня, Воїна з глибокою вдячністю і невимовним болем зустрічала Монастирищина. Його дорога до місця останнього спочинку була встелена квітами, обабіч майоріли державні прапори, в руках вдячних мешканців громади, які навколішки зустрічали свого Героя.
Поховали Захисника Олександра Томашевського на цибулівському кладовищі. Востаннє Олександру віддали військові почесті. Рідним Героя, зі словами вдячності за мужнього Воїна і щирого Патріота, військові передали Державний Прапор України, яким була вкрита домовина. На честь солдата Томашевського Олександра Сергійовича небо гучно пронизав трикратний стрілецький салют…
Висловлюємо щирі співчуття донечці Даринці, дружині Валентині, мамі Світлані Петрівні, сестрі Аллі, племінниці Інні та всім рідним і близьким Героя. Війна забрала частину вашої душі, залишивши по собі нестерпну біль, яка ніколи не стихне… Нехай милосердний Господь дарує вам силу, мужність і благословення у цей скорботний час.
Вічна і світла пам’ять Олександру Томашевському – Воїну, який жив і помер, захищаючи Україну.
