Монастирищина пам’ятає. Роковини смерті Героя Сергія Прищіпка
Сьогодні минає перша річниця з дня смерті нашого Героя Сергія Васильовича Прищіпка із Княжиків. Сергій Прищіпко був відважним Воїном, день за днем він з честю виконував свій військовий обов’язок, мужньо протистояв російській орді, хоробро захищав кожного українця й кожен клаптик української землі. Молитви рідних були куполом, щитом, бронею нашого Захисника та оберігали його від зовнішніх загроз: ворожих куль, мін... Але війна тихо й підступно нанесла Сергію свій смертельний удар – поселивши в його тіло важку хворобу.
Народився Сергій 6 серпня 1967 року в смт Крижопіль Вінницької області, у родині Марії Іванівни та Василя Михайловича Прищіпків. У рідному селищі пройшло його дитинство та юність. У школі був лідером, відмінником, мав багато друзів. Коли його запитували ким хоче стати, не задумуючись відповідав, що хоче бути як тато – вирощувати хліб. Тож, закінчивши у 1984 році Крижопільську загальноосвітню школу із золотою медаллю, вступив до Київської сільськогосподарської академії за спеціальністю механізація сільського господарства. Його ж сестричка Оксана пішла маминими стопами – обрала професію вчителя.
З червня 1986 по червень 1988 роки проходив строкову військову службу. У липні 1991 року закінчив навчання в Київській академії, де отримав звання молодший лейтенант на військовій кафедрі, а через три роки, у 1994 році, отримав звання старшого лейтенанта.
Після закінчення академії був направлений до нашої громади, а саме у село Княжики на посаду головного інженера, де пропрацював до 2005 року.
21 липня 1990 року одружився. Разом із дружиною Ніною ростили та виховували донечку Марину. Для Маринки тато був усім світом – міцним щитом, що захищав від усіх життєвих негараздів, надійною опорою та підтримкою у важкі хвилини для всієї родини. В 2007 році почав працювати в місті Києві водієм автобуса.
10 липня 2022 року Наш Герой був мобілізований до лав Збройних Сил України. З 1 серпня 2022 року до 14 листопада 2023 року був командиром взводу 2 мінометної батареї 2 механізованого батальйону 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Його поважали старші по званню командири, військовослужбовці цінували і дослухалися до нього. А він завжди був за побратимів, міг підбадьорити, порадити й просто вислухати. Завжди найперше думав про своїх хлопців, а вже потім про себе. Ніколи ні на що не скаржився, а сумлінно, попри біль і втому виконував бойові завдання та разом із своїм взводом наводив страху на ворогів на Донецькому напрямку.
Але війна безжальна та жорстока – будучи на фронті Сергій Прищіпко захворів. Спершу не надавав хворобі значення – болить то болить, ніколи хворіти, себе жаліти. Та згодом, не стерпівши болю, все ж звернувся до лікувального закладу, де встановили страшний діагноз – рак. 15 листопада 2023 року потрапив до Національного інституту раку з діагнозом рак прямої кишки. Але попри намагання лікарів хвороба невпинно прогресувала і, на жаль, перемогла.
Старший лейтенант Сергій Прищіпко помер 6 липня 2024 року. Він захищав Україну ціною свого здоров’я, життя і заплатив надвисоку ціну, щоб український народ був вільний. Кожного дня він терпів страшний біль, який завдавала йому хвороба, але стиснувши зуби посміхався, щоб не засмучувались його дівчатка.
Поховали Воїна у місті Київ, де мешкає його донька. Згодом на Алеї слави Героїв Монастирищини поряд із усіма Захисниками-земляками було увіковічено ім’я мужнього Героя.
Сьогодні у роковини смерті Захисника вшановуємо Воїна Сергія щирою молитвою, добрими словами, запашними квітами, принесеними до місця його вічного спочинку та Алеї Слави Героїв.
Низький уклін і вічна, світла пам’ять Герою Сергію Прищіпку! Герої не вмирають!
