Монастирищина пам’ятає. Роковини загибелі Героя Сергію Волковінському
Сьогодні минають перші роковини з дня загибелі мужнього Сина Монастирищини Сергія Павловича Волковінського, який за життя Героєм став, і на вівтар Батьківщини його без вагань поклав. Заради родини, громади, країни він боровся щодня, щохвилини, протистоячи ворогу до останнього подиху. Був мужнім Воїном, який прагнув Миру Україні і смертю хоробрих поліг на полі бою російсько-української війни.
Сергій Волковінський – наш Герой! Він назавжди залишиться в пам'яті рідних, друзів, побратимів і мешканців громади, як мужній Захисник, який віддав своє життя за незалежність України.
Народився Сергій 14 липня 1976 року в селі Тарнава в родині Павла Леонідовича та Ганни Вікторівни Волковінських. Мав старшого братика Валерія, з яким були не розлий вода. Батьки всю свою любов і турботу віддавали синам-соколам, навчали як по совісті, по правді жити, а ті зростали із вдячністю й повагою до мами з татом. Закладене з маминими колисковими добро в серце нашого Героя, як і він, з кожним роком все зростало та зростало.
Проживши певний час в Тарнаві, родина Волковінських переїхала на постійне місце проживання в село Нове Місто. Сергій навчався в Монастирищенській школи №1 (нині – ліцей «Ерудит»), по закінченню якої вступив до Монастирищенського професійно-технічного училища №25. Після здобуття технічної освіти був призваний на строкову військову службу. Повернувшись із армії, почав будувати своє самостійне життя.
Наш Герой був вправним майстром-будівельником. Своїми «золотими» руками міг будь-що змайструвати, відремонтувати, побудувати. Так, рік за роком і будував чужі домівки, ремонтував квартири, створював з нічого щось неймовірно красиве. На жаль, йому так і не судилось побудувати власного гніздечка, створити сім’ю. Але які б випробування не підкидала йому доля, Сергій намагався йти вперед, нікого не ображаючи, ні на кого не нарікаючи, просто жити, жити, попри все.
В березні 2024 року Ненька-Україна покликала свого незламного Сина на допомогу і Сергій Волковінський, не вагаючись, взяв найнеобхідніше, поцілував батьків, обійняв брата та пішов захищати Батьківщину. Пішов, щоб повернутися Героєм, з Перемогою, щоб вільною і мирною була Українська земля, щоб рідні пишались ним, щоб гордістю їхньою бути.
Після навчання служив у 31-й окремій механізованій бригаді стрільцем-снайпером у зоні бойових дій. Був надійним побратимом і відданим військовій присязі, мужньо виконував свій військовий обов’язок. На жаль, 18 липня 2024 року, під час виконання чергового бойового завдання солдат Сергій Волковінський героїчно загинув неподалік населеного пункту Прогрес Покровського району Донецької області.
Поховали Героя з усіма належними Воїну почестями 24 липня 2024 року на Новоміському кладовищі (Полонщині). Згодом ім’я мужнього Захисника увіковічено на Алеї Слави Героїв Монастирищини.
Сьогодні у роковини загибелі вшановуємо Воїна Сергія щирою молитвою, добрими словами, запашними квітами, принесеними до місця його вічного спочинку та Алеї Слави.
Щирі співчуття родині та близьким Героя.
Доземний уклін Тобі, наш Воїне!!!
Ти віддав найцінніше, що є у людини – життя! Віддав за рідну землю, за своїх рідних і близьких, що є найвищим проявом любові!
Щира подяка, наш Захиснику, за наші спокійні дні, ранки та ночі…
Легких хмаринок Тобі, Герою!!! Спочивай з миром!
Світлим і ніжним спомином ти назавжди лишився і житимеш у наших серцях!
Слава навіки Герою!!!
