Монастирищина пам’ятає. Роковини загибелі Героя Андрія Кириленка
Схиляємо голови перед пам'яттю Захисника. Сьогодні другі роковини від дня загибелі відважного Воїна Андрія Дмитровича Кириленка. Біль, смуток розривають душу на шматки…
Захищаючи свободу, суверенітет і незалежність України, наш Герой пожертвував найдорожчим – власним життям.
Андрій Кириленко народився 27 листопада 1968 року в селі Сарни. Навчався в Сарнівській школі. По закінченню 8-го класу вступив у Монастирищенське професійно-технічне училища №25 (нині – ДНЗ «Монастирищенський професійний ліцей»), де здобув професію електозварювальника. Потім проходив строкову військову службу, був авіаційним механіком.
Повернувшись із армії, влаштувався на роботу в Монастирищенський машинобудівний завод, де чесно та завзято пропрацював 9 років. Його любили та поважали як колеги, так і керівництво. Адже він зумів за короткий проміжок часу зарекомендувати себе висококваліфікованим працівником, наставником, надійним другом і порадником.
Після реорганізації машзаводу Андрій став працювати різноробочим у колгоспі в рідному селі. Він був досить завзятим і працьовитим, не цурався будь-якої роботи, за це нашого Героя особливо поважали та ставили у приклад односельчани.
Андрій Кириленко любив землю, любив працювати на ній, тож після розпаду колгоспу сам обробляв своє поле, вирощував різні сільськогосподарські культури.
У 1994 році в Андрія та його коханої дружини Наталії народився син Ігор. І життя заграло новими барвами. Хоча інколи виникали труднощі, але підтримка дружини та сина завжди додавали сил і наснаги нашому Герою.
Андрій Кириленко за своє коротке життя встиг збудувати будинок, посадити сад, виростити та одружити сина і дочекатися онучок.
Здавалося, що іще для щастя потрібно: любляча сім’я, дім, сад, поле. Але проклята війна все змінила…
Наш Герой одягнув піксель, бронежилет і пішов захищати свою родину, країну. Він був старшим оператором протитанкового відділення протитанкового взводу військової частини А4851. З того дня, замість морозива для онучок, його руки міцно стискали зброю, а плечі закривали від куль. Здавалось, він був непохитною стіною, яка не пропускала нічого, окрім сонячних променів до його родини. Але 6 серпня 2023 року цієї «стіни» не стало… Наш мужній Воїн загинув, загинув смертю хоробрих.
Внаслідок поранення, несумісного з життям, отриманого під час ворожого артилерійського обстрілу з боку противника поблизу населеного пункту Васюківка Бахмуцького району серце Захисника зупинилось.
11 серпня 2023 року старшого солдата Андрія Кириленка з усіма належними Герою почестями поховали на Сарнівському кладовищі.
29 серпня 2023 року ім’я мужнього Воїна увіковічено на Алеї Слави Героїв Монастирищини. А через рік, у 2024 році, видано третій випуск книги «Альманах пам’яті Героїв Монастирищини», де зібрані різноманітні фото та відеоматеріали, історії, спогади про Андрія. За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку відповідно до Указу Президента України №28/2025 від 14 січня 2025 року Воїна посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Знайомі та побратими згадують його щирим, відкритим у спілкуванні, добрим, сповненим любові до своєї родини, рідного краю, української землі. Він мріяв про Перемогу і наближав її з усіх сил. Саме таким він залишиться в нашій пам’яті.
Сьогодні вшануймо нашого Героя молитвою, свіжозірваними квітами, покладеними до Алеї Пам’яті Героїв і місця його вічного спочинку.
Низький уклін, Тобі, наш Воїне!
Слава Герою Андрію Кириленку! Навіки слава!
