Монастирищина пам’ятає. Роковини загибелі Героя Василя БОЙЧЕНКА
Є світло, яке ніколи не згасне, є Люди, які не вмирають, вони як світло – живуть у тих, хто пам’ятає. Сьогодні – день смутку і день великої журби, сьогодні перша річниця загибелі мужнього Сина Монастирищини Василя Юрійовича Бойченка. Він був нашим незгасаючим світлом, той, хто йшов заради нас крізь полум’я війни і Янголом в небо злетів, щоб жили ми, щоб ходили під мирним небом по своїй, Богом даній, рідній землі.
Народився Василь 14 січня 2001 року в родині Юрія Олексійовича та Галини Вікторівни Бойченків. Мав старшого брата Андрія, з яким все життя йшли пліч-о-пліч. Вони для батьків були як два крила, які давали сили та наснаги жити.
Початкову освіту Василь здобував у Княжекриницькому закладі загальної середньої освіти, а після закінчення 7-го класу, у 2014 році, розпочав навчання у Навчально-оздоровчому комплексі Київського військового ліцею ім. Івана Богуна.
У 2016 році Василь Бойченко вступив на навчання до Київського військового ліцею ім. Івана Богуна, а у 2018 році перевівся на вишкіл у Військову академію в місті Одесі. Через широкомасштабне вторгнення ворога в Україну Василеві довелося достроково закінчити навчання в академії й 5 березня 2022 року молодий військовий був направлений на військову службу в 95-ту окрему десантно-штурмову бригаду, яка реалізовувала бойові завдання поблизу населеного пункту Ізюм.
Василь Бойченко сміливо і чітко виконував накази командування і з надлюдською хоробрістю рвався у бій із ворогом. Ще зовсім юному хлопцеві довелося щодня бачити смерть й крокувати з нею поруч, та мамині молитви оберігали Василя від лихого. Кожен бій був, ніби танець зі смертю, та наш Захисник вміло вів і не збивався з ритму. Адже з ним був Бог і непохитна віра. Навіть отримане поранення 9 квітня 2022 року під час надважких боїв не стримали його. Підлікувавшись, знову став у стрій до побратимів, бо дуже хотів звільнити Україну від ненависного ворога.
Василь Бойченко воював у найгарячіших точках цієї кровопролитної війни: визволяв не один населений пункт Харківської та Донецької областей, стримував наступ ворога у напрямку населених пунктів Сеньківка Харківської області, Терни, Кліщіївка, Торецьк Донецької області. Завдяки своїм людським якостям, військовим вмінням і вмотивованості наш Герой врятував мільйони мирних і не одного свого побратима.
За свою звитягу та безстрашний захист України Василь Бойченко мав численні нагороди: Орден Богдана Хмельницького ІІІ та ІІ ступенів, нагрудний знак «Знак пошани», почесний нагрудний знак «Сталевий хрест», почесний нагрудний знак «Срібний хрест». Також, наш Герой був нагороджений іменним пістолетом.
Мужність і звитяга молодого бійця повели Василя у його останній бій – рота, командиром якої був наш Захисник, брала участь у Курській операції. І саме там командир 4 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону військової частини ЗСУ, капітан Василь Бойченко 9 вересня 2024 року загинув поблизу населеного пункту Погребки Суджанського району Курської області внаслідок влучання FPV дрону противника в автомобіль. Там, на чужині, на ворожій землі його молоде серце зупинилось, та справа, в яку він вірив і за яку віддав життя – ні! Йому навіки 23 і він навіки наш Герой.
Поховали Захисника з усіма належними Воїну почестями 12 вересня 2024 року на рідній батьківській землі – на княжекриницькому кладовищі.
Згодом його хоробре ім’я увіковічено на Алеї Слави Героїв Монастирищини, а ще через деякий час, 22 квітня 2024 року, відкрито меморіальну дошку Василю на Алеї Слави загиблих Героїв Княжої Криниці. 27 березня 2025 року батькам Воїна вручили орден Богдана Хмельницького І ступеня, яким, відповідно до Указу Президента України №770/2024 від 18 листопада 2024 року, посмертно нагороджено їх сина – капітана Василя Бойченка. А 26 серпня цього року присвоєно звання «Почесний громадянин Монастирищенської міської територіальної громади» посмертно.
Сьогодні, у роковини загибелі, вшановуємо Воїна Василя щирою молитвою, добрими словами, запашними квітами, принесеними до місця його вічного спочинку та Алей Слави.
Щирі співчуття родині та близьким Героя.
Доземний уклін Тобі, наш Воїне, за наші спокійні дні, ранки та ночі… Легких хмаринок тобі, Герою!!! Спочивай з миром!
Світлим і ніжним спомином ти назавжди залишився і житимеш у наших серцях!
Слава навіки Герою!!!
