Монастирищина простилася з Героєм Юрієм Кірієнком
Біль і відчай знову переймають кожну душу… Скільки іще хлопців, одягнених у піксель, у нас вирве війна? Скільки іще рік крові проллється і сліз, в яких вже можна захлинутись? Важко… Від цієї безвиході важко… Наша країна, громада втратила ще одного хороброго Сина, Воїна, Героя – Юрія Петровича Кірієнка.
Юрій Кірієнко своєю відвагою та рішучістю вчив нас не боятись, адже він захистить. Вчив вірити у світле майбутнє, тому що він за нього бореться. Вчив цінувати щасливі миті свого життя, оскільки він жертвував своїми. Пройшов саме пекло цієї клятої війни, прикриваючи нас від куль, вибухів і оберігаючи від кривавих рук окупантів. Не так ми мали б зустріти Юрія. Не так… Але, на жаль… Приспущені прапори, гіркі сльози, квіти вздовж дороги, важкий гуркіт землі, що б’ється об домовину та пронизливий військовий салют… Війна вирвала у Монастиририщини її Сина, відібрала його голос і серцебиття…
Юрій Кірієнко народився 2 лютого 1970 року в місті Шпола Черкаської області, де пройшли його дитячі та шкільні роки, де промайнула юність. Навчався у Шполянській автомобільній школі, яку закінчив у 1988 році. Після здобуття професійної освіти влаштувався на роботу механізатором у колгосп села Петраківка Катеринопільського району та відразу завоював повагу і прихильність колег і керівництва. Адже, попри ще юний вік, був напрочуд працьовитим і відповідальним, а ще досить товариським і доброзичливим. Звичайно, у його житті було чимало важких митей і доводилось приймати неприємні рішення. Але наш Герой ніколи не дозволяв собі «опускати руки», навпаки, адаптовувався до нових обставин і йшов уперед.
Життєва стежина привела Юрія до Монастирищини, а саме у Цибулів. Тут розпочався новий розділ його життя. Спочатку наш Захисник влаштувався на роботу у місцевий колгосп. Далі – у Цибулівську дільничну лікарню водієм. А у 2015 році Юрій Кірієнко вдруге одружився. Разом із дружиною Ларисою цеглинку за цеглинкою вибудовували спільне життя, мрії.
У 2022 році, з початком повномасштабної війни, наш Герой за покликом серця став добровольцем Збройних Сил України і пішов боронити Неньку від зловісних окупантів-мародерів. Водій взводу бронетранспортерів 2-ї штурмової роти 2-го штурмового батальйону 425-го окремого штурмового полку «Скала» (військової частини А4862) за понад три роки звитяжних боїв пройшов усі найгарячіші точки. Він мав сталеву броню, але сам був із крові та плоті. Звільняючи окуповані міста та села від рашистської нечесті, вірив, що невдовзі й всю Україну буде очищено від загарбників. Вірив. До останнього подиху вірив…
12 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новоекономічне Покровського району Донецької області наш нескорений Герой, з честю виконавши свій обов’язок перед державою і українським народом, загинув смертю хоробрих.
Сьогодні, 23 вересня, наша громада з важким серцем проводжала Юрія – мужнього Воїна, хороброго Захисника, справжнього нескореного Героя в останню дорогу. Рідні, друзі, знайомі, побратими-військовослужбовці, священнослужителі, представники влади та вдячні мешканці Монастирищини прийшли попрощатися із відважним земляком.
Поховали старшого солдата Юрія Кірієнка з усіма військовими почестями на місцевому кладовищі у ріднім Цибулеві під триразовий збройний салют та Державний Гімн України. Жовто-синій стяг, який огортав домовину полеглого, військові передали рідним Героя на вічну пам’ять про подвиг Захисника України.
Всією громадою приносимо глибокі співчуття дружині Ларисі, донькам Людмилі та Яні, всім рідним і близьким… Нехай милосердний Господь дарує вам силу, мужність і благословення у цей скорботний час. Це гірка втрата та нестерпний біль. Вся громада сумує разом з вами…
Юрій був справжнім Героєм, який стояв на захисті нашої країни. Його відвага і відданість були прикладом для нас усіх. Він пішов на передову, несучи в собі найкращі якості справжнього Патріота. Сьогодні ми прощаємося з ним, але його пам'ять залишиться з нами назавжди.
Український народ у вічному боргу перед Юрієм Кірієнком!
Низький уклін і безмежна вдячність Герою!
Герої не вмирають!
