Монастирищина простилася з Героєм Юрієм Поліщуком
У велику смуту огорнута громада. Гіркотою та болем сповнені душі її мешканців. До рідного дому «на щиті» повернувся хоробрий Син Монастрищини, нескорений Герой, мужній Оборонець Юрій Володимирович Поліщук.
Юрій був нашою міцною, незламною стіною, щитом. Оберігав нас усіх від російських болотних монстрів, що так прагнуть стерти з лиця землі українську націю та кожного, хто зветься українцем. До останнього подиху протистояв мордовському війську і віддав своє молоде життя, стримуючи московську темряву, що прагне поглинути українське світло.
Юрій Поліщук навіки наш Герой! Він жив, захищав, але ні, не помер! Адже Герої не вмирають! Вони Янголами відлітають до Небесного Війська, щоб з небес оберігати нас. Віднині він там, поміж хмар, серед Воїнів Небесного Легіону.
Народився Юрій 3 травня 1986 року у селі Антоніна у родині Володимира та Людмили Поліщуків. Мав брата Дмитра та сестричку Наталю. До 1999 року навчався в Шабастівській школі. Потім продовжив навчання у Монастирищенській школі-інтернат (нині – Монастирищенська філія ліцею «Успіх»). Був добрим, відповідальним хлопчиною. Цінував правду, не терпів зневаги, підлості. Ще з тих, юних літ, наш Герой вибудовував свої «червоні лінії», за які собі ніколи не дозволяв переходити. По закінченню школи, у 2002 році, вступив до Монастирищенського професійно-технічного училища №25 (нині – Монастирищенський професійний ліцей), де у 2005 році здобув одразу дві спеціальності: електро-газозварювальника та водія категорії В, С, а ще – повагу та прихильність викладачів на довгі роки.
Хоча інакше й бути не могло. Адже Юрій Поліщук був щирим, привітним чоловіком, готовим в будь-яку мить прийти на допомогу, підтримати чи порадити. Не боявся труднощів, а сміливо долав їх, одну за одною, і навіть, якщо було важко – ніколи не здавався.
У 2018 році влаштувався у ТОВ «ЛАТАГРОІНВЕСТ», де до початку військової служби пропрацював водієм. Разом із дружиною Валентиною у рідній Антоніні жили звичайним життям: ростили й виховували двійко чудових дітей – сина Нікіту та донечку Юліану, будували плани на майбутнє, мріяли, кохали… Та жити звичним життям із початком повномасштабної війни наш земляк просто не міг.
Тож, у серпні 2024 року Юрій, прийнявши виважене рішення, підписав контракт із Державною прикордонною службою України. Наш Герой хотів покласти край ворожому безчинству. Відчував, що потрібен своїй Батьківщині, що мусить стати на її захист. Він прагнув вигнати огидних ординців раз і назавжди зі своєї держави, щоб його діти зростали у мирній, квітучій країні, щоб у них було світле майбутнє.
Служив Юрій Поліщук у 15-му мобільному прикордонному загоні «Сталевий кордон» інспектором прикордонної служби 2-ї категорії – гранатометником третього відділення інспекторів прикордонної служби другої прикордонної застави другого відділу прикордонної служби другої прикордонної комендатури швидкого реагування.
За понад рік військової служби нашому звитяжному Оборонцю довелось багато що побачити та пережити, але він не втрачав віри у Перемогу і возз’єднання із сім’єю. Він знаходив у собі сили до боротьби і підбадьорював побратимів, не дозволяв утомі себе скорити. І кожного разу, ідучи на завдання, обіцяв, що повернеться. Але…
23 жовтня 2025 року при веденні бойових дій з підрозділами держави-агресора в районі населеного пункту Варачине Юнаківської громади Сумської області наш звитяжний прикордонник загинув, залишившись вірним військовій присязі. Юрій Поліщук сповна виконав свій військовій обов’язок, виявивши стійкість і надлюдську мужність, поліг на полі бою смертю хоробрих.
Сьогодні, 31 жовтня, по встеленій квітами дорозі наш Герой востаннє прийшов до рідного дому. Сотні краян, утворивши «живий коридор», не стримуючи сліз, прихиливши коліна, тримаючи тремтячими руками стяги, проводжали сміливого прикордонника.
Підтримати родину і попрощатися з загиблим Воїном прийшло багато людей – друзі, керівництво громади, військовослужбовці, духовенство та мешканці громади.
Поховали хороброго Сина Монастирищини на антонінському кладовищі. Востаннє нашому земляку віддали військові почесті. Рідним Героя, зі словами вдячності за мужнього Воїна і щирого Патріота, військові передали Державний Прапор України, що огортав домовину Юрія, як символ його героїзму та відданості своїй державі. На честь сержанта Юрія Поліщука небо гучно пронизав трикратний стрілецький салют…
Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким Юрія. Це гірка втрата та нестерпний біль. Нехай милосердний Господь дарує вам силу, мужність і благословення у цей скорботний час. Вся громада сумує разом з вами…
Монастирищина втратила не тільки Героя, але й одного з найкращих і найцінніших її Синів. Юрій був Людиною серед людей. Його відсутність залишить глибоку рану у серці кожного, але нетлінна пам’ять про нього навічно зостанеться з нами.
Низький уклін і безмежна вдячність загиблому Герою Юрію Поліщуку!
Герої не вмирають!
