Монастирищина пам’ятає. Роковини загибелі Героя Миколи Ситніка
Сьогодні минають перші роковини з дня загибелі нашого Героя Миколи Івановича Ситніка. Він захищав свою країну. Був нашою бронею і щитом. Тим, хто за посмішкою ховав втому та страх і йшов уперед, у бій. Заради нас, нашого сьогодні і прийдешнього завтра він йшов у пітьму війни. Вона поглинала його, та Микола не корився. До останнього подиху беріг у грудях світло любові найрідніших. І впавши, пораненим у бою, у небесній височині засяяв яскравою зорею – нескореною, вільною душею. Бо вбили тіло, а душу – ні!
Наш Герой народився 23 квітня 1990 року у місті Монастирище в родині Івана Миколайовича та Тетяни Борисівни Ситніків. Навчався у Монастирищенській школі №1. Після закінчення школи, в 2007 році, вступив до Тальнівського технікуму, де здобув спеціальність газовика. Далі була строкова військова служба у лавах Збройних Сил України – служив у Десні, був командиром танку. Повернувшись із армії, два роки пропрацював патрульним у Деснянському районному відділі міліції у місті Києві. Згодом кардинально змінив професію і зайнявся будівельною справою.
У 2013 році повернувся в рідне Монастирище, одружився. Разом із дружиною Олександрою будували своє сімейне гніздечко, ростили й виховували двох синів – Івана та Максима. Микола працював у ТОВ «АТЛАНТИК ТЕРРА», потім – у ПАТ «Монфарм». Далі влаштувався на роботу у Києві на будівництво, працював вахтовим методом на моноліті.
У липні 2024 року Ненька-Україна покликала свого Сина на допомогу, і наш Герой мобілізувався до лав Збройних Сил України. Виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Нижній Клин Суджанського району Курської області, навідник десантно-штурмового відділення 8-ї десантно-штурмової роти 2-го десантно-штурмового батальйону Микола Ситнік отримав важкі поранення. Його госпіталізували до однієї із клінічних лікарень Сумщини. Але поранення були занадто важкими. 20 листопада 2024 року, попри намагання лікарів, серце Героя зупинилось.
Поховали старшого солдата Миколу Ситніка з усіма військовими почестями 1 грудня 2024 року на міському кладовищі. Згодом ім’я хороброго Воїна увіковічнили на Алеї Слави Героїв Монастирищини, а 24 червня 2025 року – на Алеї пам'яті Героїв Леськівського старостинського округу.
За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку, відповідно до Указів Президента України, у 2025 році нашого Героя посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня, відзнакою «За оборону України» та посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин Монастирищенської міської територіальної громади».
Микола Ситнік назавжди залишиться в наших серцях як справжній Патріот, Воїн, відданий Захисник і чудова Людина. Він пройшов важкий бойовий шлях. І кожен крок – із честю.
Сьогодні, у роковини загибелі хороброго Захисника, вшануймо його світлу пам'ять словами, молитвою, квітами, принесеними до Алеї Слави, меморіальної дошки та місця його вічного спочинку.
Вічна пам'ять Миколі Ситніку – справжньому Герою, який жив і помер, захищаючи нашу Україну. І нехай Господь зцілить душі його рідних і наділить їх силою, мужністю та благословенням.
Слава Герою Миколі Ситніку! Навіки слава!
