Монастирищина пам’ятає. Роковини загибелі Героя Станіслава Дишливенка
Сьогодні, 26 листопада, минає два роки із дня загибелі нашого хороброго земляка – Станіслава Миколайовича Дишливенка. Заради родини, громади, країни він боровся щодня, щохвилини, протистоячи ворогу до останнього подиху. Був хоробрим Воїном, який прагнув Миру Україні і смертю хоробрих поліг на полі бою російсько-української війни.
Станіслав народився 14 грудня 1980 року в селі Коритні в родині Миколи Павловича та Марії Ярмогелівни Дишливенків. Мав четверо братів і сестричку: Віталія, Петра, Олександра, Андрія та Ліну. Батьки виховували дітей в любові та повазі одне до одного, до оточуючих, навчали, як по совісті жити. Так і зростав наш Герой, закарбовуючи в серці та в пам’яті батьківську науку.
Закінчивши в 1996 році 9 класів Коритнянської середньої школи, Станіслав Дишливенко вступив до Тальянківського державного технікуму, де в 2000 році здобув спеціальність зоотехніка. Далі, з 2000 по 2002 рік, проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України. Повернувшись із армії, спочатку влаштувався працювати в колгосп механізатором, а згодом – кочегаром у місцевій школі. Через певний час став працювати в Києві.
У 2007 році Станіслав одружився. Через рік у щасливого подружжя Станіслава та Титяни Дишливенків народилась донечка Тетянка, а через десять – Зорянка. Наш Герой понад усе любив своїх дівчаток, вони були його весною, квітучим садом, повітрям, життям. Вони були для нього всім і він прагнув захистити їх від усього та дати їм усе.
З 2011 року по 2022 рік працював в ТОВ «АгроВет Атлантик» водієм кари. Був відповідальним, совісним, людяним. Завжди все виконував як слід. Взагалі, наш Герой був дуже гарною Людиною – одним із Найкращих. Завше допоможе, підтримає, порадить. Він міг поступатися чимось своїм заради когось, вмів щиро радіти чужим успіхам і бути надійною опорою у хвилини болю, заліковуючи теплотою своїх слів душевні рани інших. Його відкритість, щирість, чесність і добропорядність були синонімом його славного імені. Керівництво та колеги по роботі, односельчани, знайомі, друзі – всі, хто знав нашого Захисника – любили, поважали та захоплювались ним.
Восени 2022 року Ненька-Україна покликала свого хороброго Сина на допомогу у боротьбі з російською ордою. Станіслав, який на той час за трагічних обставин вже втратив двох старших братів Віталія та Петра і поховав маму, не міг собі дозволити, щоб інші втрачали своїх батьків чи братів. Тож, обійнявши найрідніших, пообіцявши старенькому батьку, донькам і дружині повернутися, пішов захищати Батьківщину.
Понад рік наш Герой, старший стрілець-оператор Станіслав Дишливенко, разом із побратимами з 2-го штурмового відділення 1-го штурмового взводу 3-ї штурмової роти 25-го окремого штурмового батальйону (військової частини А4640) давали гідної прочуханки ворогу.
26 листопада 2023 року під час виконання чергового бойового завдання поблизу населеного пункту Степове Покровського району Донецької області зв'язок із Станіславом обірвався – Герой безвісти зник. Через понад рік, після проведеної ДНК-експертизи, Захисника вдалось відшукати, на жаль, серед загиблих… Було встановлено, що Станіслав Дишливенко загинув того осіннього дня, внаслідок отриманих поранень, не сумісних із життям.
Поховали Захисника із усіма належними Герою почестями 8 січня 2025 року на сільському кладовищі у рідній Коритні. Згодом ім’я хороброго Воїна увіковічнили на Алеї Слави Героїв Монастирищини.
За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку, відповідно до Указу Президента України №91/2025 від 20 лютого 2025 року, солдата Станіслава Дишливенка посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 26 серпня цього року нашому Герою посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин Монастирищенської міської територіальної громади». А згодом, 1 жовтня, у Коритнянському ліцеї, де в свій час навчався Воїн, відкрито куточок пам'яті Герою.
Сьогодні, у роковини загибелі, вшановуємо Воїна Станіслава щирою молитвою, добрими словами, квітами, принесеними до місця його вічного спочинку та Алеї Слави.
Низький уклін і безмежна вдячність загиблому Герою Станіславу Дишливенку!
Герої не вмирають!
