Монастирищина простилася з Героєм Віктором Манзюком
Сьогодні, у роковини загибелі Миколи Широбокова, в останню земну дорогу ми провели в останню дорогу ще одного хороброго нашого земляка – Героя Віктора Вікторовича Манзюка. Здається, немає кінця втратам… Розпач поглинає та знищує останні промені надії… Війна не дає перепочинку – своїми окривавленими руками забирає, навіть, тих, хто дивом уцілів, кому був дарований другий шанс на життя. Наш Віктор міг ще прожити десятки років, зістаритись і, будучи сивочолим дідусем, розповідати про війну, яку пройшов, про отримане поранення. А внуки зачаровано слухали б його і з острахом та цікавістю доторкалися бойових шрамів дідуся. Але його серце зупинилось. І тепер ми розповідатимемо дітям і онукам про подвиг Героя, який щитом стояв, обороняючи майбутнє України від російської чуми.
Народився Віктор Манзюк 8 травня 1988 року в селі Сатанівка. З дитинства був оповитий турботою та любов’ю матусі Валентини Василівни та бабусі із дідусем Марії Вікторівни і Василя Григоровича. Він був у мами один і та ладна була йому небо прихилити. Виборюючи для своєї дитини краще життя, Валентина Василівна постійно їздила на заробітки, адже іншої можливості забезпечити сина не було. Тож, фактично вихованням хлопчини займались бабуся із дідусем. Бабуся загалом була фундаментом і для нашого Героя, і для його мами, її поради, підтримка додавали сили Віктору, а настанови – впевненості.
Після закінчення 10-го класу місцевої школи наш Герой вступив на строкову військову службу. Повернувшись із армії, певний час ще проживав поряд із бабусею у рідній Сатанівці, працював на різних роботах. Далі, у 2008 році, одружився. Разом із дружиною Наталією почали будувати своє сімейне гніздечко на малій батьківщині Наталії – на Вінниччині. У 2010 році у молодого подружжя народилася донечка Олександра, а ще через два роки, у 2012 році, – син Максим. Так і протікало їхнє життя: у роботі, домашній рутині та сімейних турботах. І все було б добре, якби божевільний сусід не пішов війною на його країну, окупувавши Крим і частину Донбасу.
У 2016 році наш Захисник, прийнявши виважене та обдумане рішення, підписав контракт із Збройними Силами України. Понад два виснажливих роки Віктор Манзюк, виконуючи свій військовий обов’язок, мужньо протистояв ворогу на сході України.
По закінченню контракту, у 2018 році, разом із сім’єю переїхав до столиці, де влаштувався на роботу до одного із супермаркетів «Велмарт». Так у великому місті родина із новим диханням розпочала нове життя. Та щастя не триває вічно… 24 лютого 2022 року близько п’ятої ранку сім’я Манзюків прокинулась від сну під назвою «спокійне життя» – розпочалась повномасштабна війна: над головами проносились ракети, ворожі літаки, навколо вибухи, паніка...
Наш земляк, за першим покликом Неньки-України, у 2022 році подався до війська, боронити рідну землю та свій народ від кривавого окупанта. Та боротьба його тривала не довго. У тому ж таки 2022 році під час чергового запеклого бою з ворогом Віктор Манзюк отримав важке поранення. Тоді він дивом вижив, від смерті відкупившись пораненням. І з того дня, протягом трьох років, наш Герой боровся вже за одужання. Його життя проходило у стінах лікувальних закладів, долаючи операцію за операцією. 11 хірургічних втручань витримало і так ослаблене серце Воїна. Та 2 грудня 2025 року в одному з медичних закладів столиці, попри намагання лікарів, стукіт його мужнього серця навічно стих. Віктор помер.
Вчора, 3 грудня, Монастирищина «живим коридором» зустрічала сміливого земляка. Мешканці громади, встеляючи дорогу квітами, низько уклонившись, із високо піднятими синьо-жовтими стягами в руках вшановували нескореного Захисника.
Сьогодні, 4 грудня, громада з важким серцем проводжала Віктора Манзюка в останню дорогу. Рідні, друзі, знайомі, військовослужбовці, представники влади та вдячні земляки прийшли попрощатися із мужнім Захисником.
Поховали Героя із усіма військовими почестями на сатанівському кладовищі.
Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Героя. Його втрата – це біль, який всі ми відчуваємо разом із вами.
Нехай душі Вікторовій буде спокійно, а пам’ять про нього несе в наших серцях вічну вдячність і повагу.
Вічна пам’ять і слава Герою Віктору Манзюку!
