Монастирищина простилася з Героєм Віталієм Абрамчуком
Війна – маленьке слово, яке щодня відбирає сотні життів. Хто її вигадав і навіщо? Вона безжально вбиває, не дивлячись на вік чи стать, знищуючи найкращих із людей. Віталій Романович Абрамчук був саме таким – найкращим. Його руки знали працю, а душа – відповідальність за тих, кого оберігав. Навіть у найважчі миті на обличчі Віталія з’являлася проста, щира, трішки втомлена посмішка та такий теплий, наповнений домашнім затишком і вірою погляд, не для себе, а для тих, хто поряд. Він так прагнув усіх захистити, підтримати, але себе вберегти не зумів… Його звитяга та хоробрість навічно закарбується в літописі Героїв Монастирищини, Захисників України.
Народився Віталій 18 вересня 1984 року в селі Ділове Рахівського району Закарпатської області у родині Романа та Марії Абрамчуків. Мав брата Романа. На жаль, їх тато рано пішов із життя, та мама за двох плекала і оберігала своїх синів. Навчався у місцевій школі. Після її закінчення, в 2002 році, вступив до лав Збройних Сил України на строкову військову службу. В той проміжок часу наш Захисник із мамою та братом переїхали на Монастирищину, у село Бачкурине. Де згодом його матуся вдруге вийшла заміж і у нашого Героя з’явилася менша сестричка Валерія, його ясний промінчик.
Повернувшись із армії, Віталій Абрамчук переїхав жити до міста Одеси, де влаштувався на роботу в один із торгових центрів охоронником. Південна Пальміра не лише тепло і ласкаво, по-домашньому, мов мама, зустріла Віталія, вона ще й піднесла в дарунок найкращу свою перлину – кохання. Адже саме в Одесі Віталій зустрів ту, яка заполонила серце й душу та стала його супутницею на все життя – Наталю. У 2017 році в молодого подружжя народилась красунечка донечка Анастасія. Згодом наш Захисник переїхав на Миколаївщину, де разом із дружиною і донечкою у селі Щербані Вознесенського району стали будувати своє сімейне гніздечко. Але через підступного сусіда Віталію та Наталії, як і більшості українцям не судилось прожити довге і щасливе життя разом, зостарівшись на одній подушці.
З перших днів повномасштабної війни був у теробороні міста Вознесенськ. Далі, з вересня 2022 року, офіційно приєднався до Сил Оборони України. Після проходження військового навчання був направлений на Сумщину, де у складі 21-ї окремої механізованої бригади відстоював територіальну цілісність України.
27 вересня 2024 року водій-електрик Віталій Абрамчук, разом із побратимами, у складі батальйону безпілотних систем був направлений на курськ для виконання військового завдання. Того дня поблизу населеного пункту веселе глушківського району курської області зв’язок із нашим Захисником зник. Понад рік Віталій вважався зниклим безвісти. І лише нещодавно Україна зуміла повернути свого хороброго Сина до рідних, але, на жаль, «на щиті».
Після проведеної ДНК-експертизи та усіх слідчих дій було встановлено, що солдат Віталій Абрамчук, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність загинув, 27 вересня 2024 року під час безпосередньої участі у бойових діях внаслідок бойового ураження противника.
Сьогодні наш Віталій повернувся до маминого дому, щоб навічно спочити на батьківській землі.
Монастирищина у скорботі зустрічала мужнього Воїна, молодого відважного чоловіка, який ціною власного життя захищав кожного монастирищанина, кожного українця. Дорога Хороброго пролягала по встеленій квітами землі. Сотні вдячних навколішки зі синьо-жовтими стягами зустрічали Нескореного.
Віддати останню шану Воїну прийшли рідні, знайомі, військовослужбовці, духовенство, представники влади та мешканці громади.
Поховали відважного Героя з усіма належними військовослужбовцю почестями на Бачкуринському кладовищі. Прапор, що так міцно, по-батьківськи, обіймав домовину загиблого, військові передали рідним Захисника. В небі пронизливо-боляче лунав військовий салют, сповіщаючи, що земний шлях Воїна Віталія скінчився. Віднині Віталій небесним шляхом йтиме поруч із Воїнами Небесного Легіону.
Віталій Абрамчук – наш Герой! У нього було ціле життя попереду: випускний доньки, її перше побачення, одруження, тихі вечори теплих розмов із дружиною, мрії, прогулянки, подорожі, зустрічі та ще багато-багато чого прекрасного. Але його життєва стежина скінчилась у віці 39 років… Віталій був гідним Сином України, міг ще стільки всього гарного зробити для своєї країни, але росія його вбила. Та Герої не вмирають!
Всією громадою приносимо глибокі співчуття рідним, близьким і розділяємо ваше горе й той невимовний біль, який неможливо витримати… Нехай милосердний Господь дарує вам силу, мужність і благословення у цей скорботний час.
Український народ у вічному боргу перед Віталієм Абрамчуком, який ціною власного життя дав шанс усім українцям жити і бачити, як ростуть їхні діти.
Спочивай з миром, Герою.
Вічна тобі слава і честь!
