Монастирищина пам’ятає. Роковини загибелі Героя Василя Лукавого
Лише 39 днів тому, 14 листопада, рідні та громада зустрічали мужнього Захисника, який близько року вважався зниклим безвісти і нарешті повернувся додому «на щиті», щоб віднайти вічний спочинок у рідній землі. Сьогодні ж, 23 грудня, ми вшановуємо святу пам’ять нескореного Героя Василя Миколайовича Лукавого. Адже саме сьогодні минають перші роковини із дня загибелі нашого хороброго земляка.
Василь Лукавий був одним із тих, справжніх, хоробрих Українців, хто за першим покликом, без вагань, став на захист Неньки-України. Був одним із тих, Звитяжних, хто відважно бився з ворогом на його ж території. Став одним із тих, хто впав на полі бою, грудьми ординцям закривши шлях.
Василь, як і мільйони українців, не був народжений для війни. Він був трударем і мріяв про зовсім інше життя… Народився у звичайній українській сім’ї 11 вересня 1978 року в місті Ульянівка (нині – Благовіщенське) Кіровоградської області. Проживав у селі Шамраєвому, що на Кіровоградщині, навчався у місцевій школі. Його з дитинства привчали до праці, до поваги, порядності, справедливості і завжди всі довкола наголошували, що війни ніколи не буде, що росія – то братній народ. Так він і зростав у повазі до оточуючих і з вірою в те, що тих жахіть, про які розповідали дідусі й бабусі, йому ніколи не доведеться пізнати.
У 1992 році Василь переїхав до Монастирищини, у селище Цибулів. Цибулівчани привітно зустріли щирого юного хлопчину. Тут він познайомився із новими друзями й закінчив школу. Після школи вступив до Смілянського професійно-технічного училища №12, де здобув спеціальність «будівництво залізобетонних конструкцій». Далі була строкова військова служба в лавах Збройних Сил України. А повернувшись із армії до рідного вже Цибулева, влаштувався на роботу у Цибулівську будівельну бригаду. У 2004 році створив сім’ю. Разом із дружиною Оксаною ростили та виховували сина Євгена і доньку Олександру.
Василь Лукавий був гарною людиною, мав золоті руки, займався будівництвом житлових будинків по всій території України, а також за її межами. Тож, напевно, у кожній області нашої країни та в сусідніх державах височіють мальовничі будиночки, збудовані руками нашого Звитяжного.
Останнім часом Василь проживав у Черкасах. Звідти Черкаським ОМТЦК та СП 8 січня 2024 року був прийнятий на військову службу. Наш Захисник без вагань став на захист Неньки-України, її незалежності та свободи. У складі 1-ї окремої важкої механізованої Сіверської бригади служив стрільцем-помічником гранатометника стрілецького відділення. Давав гарної прочуханки ворогам на Донецькому напрямку. Мужньо протистояв ординцям у тилу ворога – на курщині.
23 грудня 2024 року в районі населеного пункту свердліково суджанського району курської області, під час виконання військового обов’язку загинув смертю Хоробрих. Близько року наш незламний Воїн вважався зниклим безвісти. Рідні таїли у собі надію, що живий, в той час, як його зранена душа блукала чужиною. Лише нещодавно нашого хороброго земляка вдалось повернути до Батьківщини і після проведеної ДНК-експертизи – додому.
Поховали солдата Василя Лукавого з усіма належними Воїну почестями 14 листопада 2025 року на цибулівському кладовищі.
Сьогодні, у роковини загибелі, вшановуємо Воїна Василя щирою молитвою, добрими словами, квітами, принесеними до місця його вічного спочинку.
Світла пам'ять про Героя назавжди залишиться в наших серцях, душах і спогадах.
Низький уклін і безмежна вдячність загиблому Герою Василю Лукавому!
Герої не вмирають!
