Монастирищина пам’ятає. Роковини загибелі Героя Олександра Постоя
Сьогодні, 1 січня, минає три роки, як до небесного війська приєднався наш відважний Воїн, справжній Патріот України – Олександр Григорович Постой.
Олександр не шукав слави, а з честю виконував свій обов’язок Чоловіка та Захисника і за рідну Неньку-Україну віддав найдорожче – життя.
Олександр Постой народився 10 липня 1982 року у селі Копіювата. Навчався у Монастирищенській школі №2. Після її закінчення вступив до Монастирищенського професійно-технічного училища, де отримав спеціальність «водій-зварювальник». Олександр дуже любив автомобілі і все, що з ними зв’язане. Здається, він знав все про автівки і про кожну їхню, навіть найменшу, детальку. Тож, пов’язав своє життя з автомобілями. Відкрив власну автомайстерню, де, мов чарівник, своїми золотими руками повертав до життя чотирьохколісних друзів. Наш Герой був справжнім професіоналом своєї справи, його знав чи не кожен автовласник у Монастирищі. Коли виникали проблеми із автомобілем, люди відразу звертались до Олександра, а він, звісно, нікому не відмовляв.
Хоча автівки й займали левову частку його часу, але найбільше він любив і цінував миті, проведені з родиною, друзями. Сім’я була його найбільшим скарбом, сенсом життя, заради неї, здається, й Землю міг зупинити.
Наш Герой ще з дитинства був щиросердним і добродушним, завжди готовим допомогти кожному, хто до нього звертався. Він був чесною, справедливою Людиною, вірним Другом, надійним Товаришем, люблячим Сином, коханим Чоловіком, найкращим в світі Татом. На нього чекало довге й щасливе життя: випускні дітей, їх успіхи, батьківські настанови синам, весільний танець тата й доньки, прогулянки з дружиною та їхніми онуками, душевні розмови з мамою…
Але розпочалося широкомасштабне російське вторгнення і Олександр Постой не зумів залишатися вдома. Він мав право не йти на війну, бо був батьком трьох дітей і не мав військової підготовки, не служив у Збройних Силах України. Попри це, відчував своїм обов’язком захищати рідну землю. Добровільно прибувши до територіального центру комплектування, наш Герой вмовляв військових, щоб взяли його на службу і 26 лютого 2022 року Олександра було зараховано до лав ЗСУ.
Спочатку ніс службу в Уманському районі, згодом вирушив на передову, воював на Донецькому напрямку. Наш Герой був командиром 1-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти військової частини А7326. Олександр був рішучим, вмів згуртувати та скерувати, підтримати бойовий дух і підбадьорити товаришів по зброї.
1 січня 2023 року під час виконання бойового завдання старший солдат Олександр Постой отримав поранення, несумісні з життям, й загинув поблизу села Верхньокам`янське Донецької області.
Поховали Олександра з усіма належними Герою почестями 12 січня 2023 року на Монастирищенському центральному кладовищі.
29 серпня 2023 року ім’я мужнього Воїна увіковічено на Алеї Слави Героїв у місті Монастирищі, поряд із усіма загиблими Героями, мешканцями громади. У 2023 році видано другий випуск книги «Альманах пам’яті Героїв Монастирищини», де зібрані різноманітні фото та відеоматеріали, історії, спогади про Олександра. Також на честь Воїна перейменовано одну із вулиць в селі Нове Місто, де мешкав Захисник.
Указом Президента України №262 від 5 травня 2023 року старшому солдату Олександру Постою посмертно присвоєно орден «За мужність» ІІІ ступеня. А 1 жовтня 2024 року блаженніший митрополит Епіфаній, Предстоятель Православної Церкви України, посмертно відзначив Олександра медаллю «За жертовність і любов до України». Цього року нашому Захиснику посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин Монастирищенської міської територіальної громади».
російські окупанти забрали життя у нашого Героя, але не знищать ніколи світлу пам'ять про нього.
Сьогодні молитвою, добрими словами, квітами, покладеними до місця його вічного спочинку та Алеї Слави, згадуємо Олександра.
Схиляємо низько голови перед святою пам’яттю загиблого Героя… Дякуємо Захиснику за його подвиг!
Вічна пам’ять, шана і слава Герою Олександру Постою!
