Монастирищина пам’ятає. Роковини загибелі Героя Руслана Нищика
Сьогодні минає одинадцять років з дня трагічної загибелі нескореного Героя Руслана Петровича Нищика. Руслан був одним із перших українців, який став на захист Української землі і повернувся додому «на щиті», щоб навіки спочити у рідній землі. Руслан Нищик загинув смертю Хоробрих при обороні Дебальцевського плацдарму. Віддав своє життя, щоб стримати ворога, щоб жили ми, щоб жила Україна.
Руслан народився 24 червня 1991 року в селі Аврамівка у родині Петра та Галини Нищиків. Мав старшу сестричку Наталю. На жаль, у чотирьохрічному віці втратив тата. Та мама намагалась робити все, щоб діти не так болісно відчували відсутність тата, щоб забезпечити їх усім необхідним і виховати гарними людьми. Тож, бачачи старання мами, з юних літ Руслан намагався в усьому їй допомагати, а згодом перейняв на себе всю чоловічу роботу та турботу – став надійним плечем для мами та сестрички. Здобувши середню освіту у 2006 році, вступив на навчання до Монастирищенського професійного ліцею за спеціальностями електрозварника та водія. Під час навчання в ліцеї неодноразово відзначався похвальними листами за високі досягнення у навчанні, завойовував призові місця та винагороди у змаганнях з боксу. По закінченню навчального закладу, з 2009 по 2010 рік, проходив строкову військову службу у Збройних Силах України, де отримав звання молодшого сержанта. Служив у «Десні» на Чернігівщині, згодом був переведений у Кривий Ріг.
Повернувшись із армії, поїхав на роботу у Київ, де певний час працював у компанії «Укртранс». Потім, все ж, повернувся додому і влаштувався на роботу в торгівельну мережу «Майстер». Руслан був доброзичливим, чесним, справедливим і відповідальним. За щоб не брався – викладався на всі 100%. Тож, коли в серпні 2014 року нашому Герою прийшла мобілізаційна повістка, він сказав мамі: «Мамо, я ховатися від армії не буду. Навіть не вмовляй мене. Все одно піду служити. Хто вас буде захищати від ворога?». Тому, зібравши все необхідне, обійнявши міцно-міцно маму, сестричку та племінників, пішов проганяти ворога з Української землі. Спочатку були навчання, а далі – антитерористична операція. Руслана поважали командири та побратими за його щирість, дисциплінованість, вміння у скрутну хвилину підтримати словом і ділом, чинити по совісті. Під час служби познайомився із дівчиною, з якою планував по закінченню війни одружитися. А ще по закінченню війни хотів влаштуватись на хорошу роботу, щоб піклуватись про маму, сестру з племінниками та кохану, хотів ще стільки всього зробити, мріяв про щасливе майбутнє... Але в одну мить мрії, бажання, плани розчинились в повітрі… Руслана не стало…
31 січня 2015 року танковий екіпаж молодшого сержанта, навідника-оператора 30-ї окремої механізованої бригади Руслана Нищика вирушив для вогневої підтримки бійцям блокпосту біля Вуглегірська і потрапив під шквальний вогонь мінометів та артилерії противника. російські вояки та сепаратисти підбили евакуаційну броньовану машину, в результаті чого нашого нескореного Героя було смертельно поранено мінометним осколком. Лише через декілька днів його та інших загиблих бійців вдалося забрати з поля бою.
Поховали Героя з усіма належними Воїну почестями 10 лютого 2015 року на аврамівському кладовищі.
Указом Президента України №311/2015 від 4 червня 2015 року Захисник посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Портрет Воїна встановлено на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у місті Києві: секція 6, ряд 7, місце 13. Також, на меморіальному пам’ятному знаку загиблим під час Революції гідності та Героям-землякам, що розташований на території Свято-Миколаївської церкви села Нове Місто, викарбовано ім’я Руслана. 25 серпня 2016 року військові священики вручили мамі Героя медаль «За жертовність і любов до України» від Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. 2 вересня 2015 року на фасаді Монастирищенського ліцею №2, де навчався Захисник, було відкрито меморіальну дошку пам'яті Руслана Нищика. Згодом, на честь Воїна в селі Аврамівка було перейменовано одну із вулиць. 29 серпня 2023 року на Алеї Слави Героїв Монастирищини, поряд із усіма загиблими земляками-Захисниками, увіковічено ім’я Руслана. Також, у 2023 році видано перший випуск книги «Альманах пам’яті Героїв Монастирищини», де зібрані різноманітні фото та відеоматеріали, історії, спогади про Захисника. Цього року сміливому земляку посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин Монастирищенської міської територіальної громади».
Своє життя Руслан Нищик до останнього подиху присвятив служінню Батьківщині. Він виконав свій військовий обов’язок до кінця. За наш спокій, за мир в Україні він заплатив найдорожчу ціну – своє життя, загинувши в ім’я Вітчизни.
У день загибелі нашого Захисника згадаймо його теплим словом, щирою молитвою, запаленою свічкою. Світла пам’ять про Руслана Нищика назавжди збережеться у наших серцях…
Герої не вмирають!
