Монастирищина пам’ятає. Роковини загибелі Захисника України Івана Лазаренка
Сьогодні, 3 лютого, минає три роки з дня загибелі Героя України, одного з її найкращих Синів, мужнього Воїна Івана Івановича Лазаренка, який поклав життя, захищаючи свою Батьківщину. Обірвалося життя справжнього Патріота, надзвичайної і світлої Людини, Воїна, який сумлінно виконував свій громадянський і військовий обов’язок, виявив стійкість і мужність у цій безжальній боротьбі.
Іван був щирим, доброзичливим, працелюбним, відкритим у спілкуванні, завжди готовим підтримати та прийти на допомогу. Понад усе любив свою родину, рідний край, українську землю. Був прикладом доброчесності для своїх сестер і друзів. Ніколи не цурався будь-якої роботи та не боявся труднощів. Мріяв про Перемогу і наближав її з усіх сил. Саме таким він залишиться в нашій пам’яті. Дуже боляче усвідомлювати, що його життя так рано обірвалось. Скільки доброго і світлого могло бути в нього попереду, але він віддав його, обороняючи Україну і всіх нас. Та смерть не зможе зруйнувати те, що залишив після себе наш Герой – добрі справи та світлу пам’ять про себе.
Іван Лазаренко народився 25 травня 1974 року у селищі Великий Бичків Закарпатської області. Згодом родина переїхала до села Івахни, де й пройшли його дитячі та шкільні роки. У 1989 році, після закінчення Івахнянської школи, вступив до училища в місті Києві та продовжив навчання у Вінницькому технікумі, де здобув спеціальність теплотехніка. Далі проходив строкову військову службу. А з 2001 по 2004 роки служив у лавах Збройних Сил України за контрактом.
Разом з дружиною Наталією виховував доньку Анну. Дружина й донька були сенсом його життя. Найбільше він завжди тривожився про них, про їх добробут і безпеку. Проживав певний час із сім’єю в Монастирищі, де працював у ДП «Теплокомуненерго», ВАТ «Теком». Згодом сім'я переїхала в село Івахни, а наш Герой влаштувався на Цибулівський цукровий завод. Через деякий час, придбавши будинок у Цибулеві, родина переїхала до селища. Після закриття заводу Іван, у пошуках роботи, поїхав до столиці, де і працював довгий час.
Та не зумів Іван Лазаренко жити звичайним мирним життям в той час, як на сході його Батьківщини російські війська безчинствували, і в березні 2021 року, підписавши контракт, вступив до лав ЗСУ.
З перших хвилин повномасштабного вторгнення російських окупантів на територію України Герой мужньо захищав нас та нашу державу від оскаженілого ворога. Іван відразу потрапив в епіцентр бойових дій під Бахмутом. Він із честю виконував обов’язок щодо захисту своєї держави і до останнього подиху залишився вірним присязі, українському народові та Україні. Прижиттєво нашому Захиснику вручено нагрудний знак «Ветеран війни – учасник бойових дій».
3 лютого 2023 року під час обстрілу поблизу населеного пункту Залізнянське Бахмутського району сержант, навідник 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького Іван Лазаренко загинув смертю хоробрих.
Поховали Героя 9 лютого 2023 року в селі Івахни з усіма належними Воїну почестями.
Ім’я мужнього земляка увіковічено на Алеях Слави Героїв у місті Монастирищі, селищі Цибулів і у рідних Івахнах. Закарбовуючи пам’ять Нескореного для нащадків, у 2023 році видано другий випуск книги «Альманах пам’яті Героїв Монастирищини», де опубліковано різноманітні фото та історії, спогади про нашого Хороброго. Громада, вшановуючи звитягу сміливого Воїна, у 2025 році Захиснику посмертно присвоїла звання «Почесний громадянин Монастирищенської міської територіальної громади». Також, відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2025 №29/2025, сержанта Івана Лазаренка посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.
Сьогодні вшануймо нашого Героя молитвою, квітами, принесеними до Алей Слави і місця його вічного спочинку.
Доземний уклін Івану за його вірність, чесність, мужність і силу. Вдячність – за хоробрість у боротьбі з окупантом, за силу духу та рішучість захищати свою країну.
З глибокою повагою ми завжди пам’ятатимемо нашого Героя. Вічний спочинок і світла пам'ять Герою Івану Лазаренку!
