Монастирищина простилася з Героєм Віктором Шевцовим
Триває 1447 день повномасштабної російсько-української війни, війни, що забирає життя кращих Синів і Доньок Монастирищини, спопеляючи наші душі… І навіть пронизливий зимовий холод більше не вгамовує полум’я болю, що опалює зранені серця...
Сьогодні черговий нестерпно важкий день для громади. Ми навічно прощаємось із нашим сміливим земляком-Героєм – Віктором Миколайовичем Шевцовим, який без вагань став на захист Неньки-України і віддав свої сили, здоров’я, життя, щоб жили ми у вільній та незалежній державі.
росія забрала земне життя Віктора Шевцова, але спогади про нього, про його добре, щире серце та героїчні вчинки – їй ніколи у нас не відібрати. Бо Герої не вмирають – вони стають легендами і живуть віками у пам’яті вдячних!
Народився Віктор 29 вересня 1984 року у місті Монастирищі у багатодітній родині Миколи Васильовича та Анни Василівни Шевцових. Був найменшою, п’ятою, дитиною в сім’ї. Навчався в Монастирищенській школі №1 (нині – ліцей «Ерудит»).
Закінчивши 9-й клас, вступив до Монастирищенського ПТУ №25 (нині – ДНЗ «Монастирищенський професійний ліцей), де здобув спеціальність електрогазозварника. Освоївши робітничу професію, став працювати на будові. Все своє трудове життя Віктор присвятив будівництву. Його натруджені руки залишили свій слід на багатьох будинках, квартирах українців. А його щирий погляд – у серці кожного, хто знав Героя.
Віктор Шевцов був гарною, порядною Людиною. Прагнув кожного підтримати, допомогти. Цінував правду, не терпів лицемірства, брехні. Його щирість і безкорисливість вражала – Віктор був ладен останнє віддати, лише б іншим було добре, не потребуючи нічого натомість. Але його доля не була до нього такою ж доброю, як він. Вона постійно випробовувала нашого Захисника на стійкість, та Віктор ніколи не схиляв голови, завжди вперто йшов вперед. Його відрадою, хобі було малювання, графіті. Адже саме олівець переносив на папір усі почуття Героя, все, що відчував: весь сум і біль, всю радість і щастя.
Він був двічі одружений, але, на жаль, сімейне щастя не склалося… Та після кожного розділеного шляху залишалося найцінніше – діти. Четверо світлих душ, чотири сенси його життя: Максим і Софійка – від першого шлюбу, Денис і Анна – від другого. Саме в них – його продовження, любов, слід на цій землі.
Тож, щоб захистити найцінніше, що мав Віктор Шевцов, у вересні 2023 року вступив до лав Збройних Сил України. Після проходження військового навчання приєднався до 88-го окремого десантно-штурмового батальйону 35-ї окремої бригади морської піхоти. Коли його запитували, чому обрав морську піхоту, Віктор із посмішкою відповідав, що любить море, що там тепло… Служба дійсно видалась «теплою», вірніше – пекельною. Але Віктор Шевцов ніколи не скаржився, стиснувши зуби, посміхався і підбадьорював як рідних, так і побратимів. Його військовий шлях пролягав через Чернігівську, Одеську та Херсонську області. Брав участь у боях за населений пункт Кринки Олешківської громади, які згодом переросли в бої за Херсонські острови. Це були важкі протистояння, але наш Герой, спільно із побратимами, дав добрячої прочуханки ворогам і звільнив село. Та потім, після ротації, під час безпосередніх боїв за острови Віктор отримав надважке поранення. Тоді мамина молитва, злагоджені дії побратимів і оперативність лікарів врятували життя Захисника. Він отримав другий день народження – другий шанс на життя.
Але, будучи відданим своїм принципам, після тривалого лікування та реабілітації матрос Віктор Шевцов повернувся до служби у свою ж 35-ту бригаду, адже інакше не міг. Спочатку ніс службу у транспортному батальйоні військової частини А5025. Потім був переведений до 2-го інженерно-саперного батальйону цієї ж частини на посаду електрика-дизеліста.
Наш Герой навіть після пекла війни не зламався духом. Вірно служив своїй країні, своєму народу до останнього подиху. Війна відпустила його з поля бою, але назавжди залишила свій жорстокий слід. 3 лютого 2026 року в лікувальному закладі міста Апостолове Дніпропетровської області серце Воїна зупинилось. Його сміливе, наповнене теплом і добром серце навічно зупинилось, але не від слабкості – воно просто віддало все, що могло, захищаючи Україну.
Шлях Віктора Шевцова – це шлях мужності, болю і незламної любові до Батьківщини. Пам’ять про нього житиме в наших серцях, у молитвах і в кожному мирному дні, за який він боровся.
Сьогодні, 9-го лютого, Захисник навічно, «на щиті» повернувся додому. Земляки, вшановуючи свого Героя, встелили його останній шлях квітами. У скорботі та з молитвою на вустах рідні, близькі, керівництво громади, духовенство, військовослужбовці і громадськість прощались із вірним Сином України.
Поховали матроса Віктора Шевцова з усіма військовими почестями на центральному кладовищі міста Монастирища. Рідним Героя військові передали Державний Прапор України, на вічну пам’ять про подвиг сміливого Воїна. В його честь звучав Гімн України і військовий трикратний салют, який гучно пронизував небо і серця присутніх…
Висловлюємо щирі співчуття мамі Анні Василівні, дітям Максиму, Софійці, Денису та Анні, братам Василю та Ігорю і всім рідним, близьким, друзям, побратимам Віктора. Це гірка втрата та нестерпний біль. Нехай милосердний Господь дарує вам силу, мужність і благословення у цей скорботний час. Вся громада сумує разом з вами…
Низький уклін і безмежна вдячність загиблому Герою Віктору Шевцову!
Герої не вмирають!
