Сьогодні рідні безвісти зниклих і полонених військовослужбовців спільно із працівниками міської ради та громадськістю вийшли на чергову мирну акцію
Вони стояли мовчки, стискаючи у руках світлини найдорожчих. У тих очах – сльози, що давно висохли від безкінечного очікування, і водночас – вогник віри, який не дозволяє опустити руки. Кожен прапор, кожне фото, кожне слово, кожен крок цієї акції – це крик серця: «Поверніть наших рідних додому».
Для когось вони – Воїни, для держави – Захисники, а для своїх родин – сини, чоловіки, батьки, брати… Ті, чиї голоси досі звучать у пам’яті, чиї обійми сняться щоночі, чиї місця за столом залишаються порожніми. Час іде, але біль не минає. Він лише глибше вкорінюється в серце, перетворюючись на молитву.
Монастирищина не забуває! Монастирищина чекає! Кожен день – із надією на звістку, на дзвінок, на довгоочікувану зустріч. І поки б’ються серця матерів і дружин, поки лунають імена наших Героїв – доти живе віра, що вони повернуться.
Ми віримо. Ми боремося. Ми чекаємо. І будемо чекати стільки, скільки потрібно – щоб обійняти, щоб почути, щоб сказати найголовніше: «Ти вдома».
