Монастирищина пам’ятає. Роковини загибелі Героя Владислава Мороза
Сьогодні, 5 квітня, минають 5-ті роковини від дня героїчної загибелі нашого хороброго земляка, Захисника України Владислава Анатолійовича Мороза.
У 23 роки Владислав Мороз мав те, чого інші й у 70 не зуміли б осягнути, – велику любов до Неньки-України. Він достеменно знав історію Батьківщини, був відданим Патріотом своєї країни та добре розумів, що за волю ще потрібно поборотись. І він боровся, до останнього подиху боровся…
Народився Владислав 14 липня 1997 року в селі Халаїдове у родині Анатолія та Ірини Морозів. Згодом у нього народилася сестричка Настуня. До першого класу пішов у Дібрівську початкову школу, закінчував перший рік навчання вже у Халаїдівській школі. Він був допитливим, спокійним і, водночас, – товариським, веселим хлопчиком, який обожнював малювати.
Після закінчення першого класу родина Морозів переїхала жити до Київської області у село Данилівка, де наш Герой пішов до другого класу. У новій школі його відразу всі полюбили – і вчителі, і однокласники. Незнайомий хлопчина там став своїм серед своїх. Його тяга до малювання зростала та додавала яскравих відтінків у життя, тож батьки, підтримавши захоплення сина, направили його у Васильківську школу мистецтв, де у позаурочний час навчався наш Герой. Він наполегливо поєднував навчання у школі, спорт і мистецтво, адже жив своєю пристрастю – творив, зачаровувався і зачаровував. Приділяв левову частку свого часу вивченню історії України, зрощуючи у собі посіяні батьками зерна любові та патріотизму до рідної землі.
Успішно закінчивши Данилівську загальноосвітню школу I-III ступенів, у 2014 році вступив до Київського Національного транспортного університету на спеціальність «дизайн», який закінчив у 2018 році. Це були чотири вдалих роки, які дозволили ще краще розвинути Владиславу свої здібності та освоїти всі дизайнерські хитрощі. Після здобуття вищої освіти працював у приватному підприємстві з виготовлення зовнішньої реклами. Він був дуже талановитою людиною, майстром своєї справи. Розробив і втілив у реальність дизайн батьківського дому з кованими та дзеркальними елементами, намалював десятки унікальних картин, портретів, створив автентичні кольчуги для акторів американсько-українського художнього фільму 2019 року режисерів Ахтема Сеїтаблаєва та Джона Вінна «Захар Беркут».
Та все ж, мистецтво не могло вгамувати його внутрішній біль за Вкраїну. Вогонь справедливості обпалював серце нашого Героя. Тож, отримавши батьківське благословення, підписав контракт із Збройними Силами України. 23 листопада 2020 року Владислав Мороз приєднався до хоробрих Воїнів 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Близько шести виснажливих місяців Владислав боронив країну. Отримав позивний «Малий». Був розумним, виваженим і мудрим не по роках. Вмів підтримати та наставити. Товариші по зброї з легкістю довіряли йому свої життя, адже знали, що прикриє, хай би що, не підведе.
В одній з розмов із побратимом заповів, щоб у разі загибелі – поховали на малій Батьківщині пращурів Морозів – у любому Халаїдовому, де черпав натхнення жити, творити, де відчував легкість, спокій і дитячу безтурботність...
5 квітня 2021 року близько 8-ї вечора під час обстрілу позицій «Зеніт» зі стрілецької зброї та великокаліберних кулеметів зі сторони окупованого Спартака Ясинуватського району Донецької області навідник 7-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону Владислав Мороз зазнав наскрізного кульового поранення грудної клітки. Йому оперативно надали першу медичну допомогу й евакуювали до лікувального закладу, де, попри намагання лікарів, Герой помер.
Поховали солдата Владислава Мороза з усіма належними Воїну почестями 9 квітня 2021 року, як і заповідав, у рідному Халаїдові.
У травні 2021 році нашого Захисника посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (відповідно до Указу Президента України №202/2021) та почесною відзнакою «За заслуги перед Черкащиною». У червні того ж року на оновленому інформаційному стенді, присвяченому загиблим Героям/учасникам АТО/ООС Монастирищенської громади, увіковічено ім’я Владислава, а в жовтні – у Данилівській школі (Київська обл.) відкрито меморіальну дошку пам'яті Владислава Мороза. Також, у 2021 році, одну із вулиць у селі Халаїдове було перейменовано на честь Героя. У серпні 2023 року світлу пам’ять Воїна вшановано на Алеї Слави Героїв, поряд із усіма загиблими земляками-Захисниками російсько-української війни. Того ж року видано й перший випуск книги «Альманах пам’яті Героїв Монастирищини», де зібрані різноманітні фото та відеоматеріали, історії, спогади про Владислава. У 2025 році нашому Захиснику посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин Монастирищенської міської територіальної громади» та увіковічено його хоробре ім’я на Алеї Слави Халаїдівського старостинського округу.
Ще у зовсім юному віці Владислав Мороз встиг багато зробити, прожити та залишити по собі вагомий слід. Він не став батьком, але навіки залишився нашим старшим братом, сином – хоробрим Воїном, що житиме вічно.
Сьогодні, у роковини загибелі нашого Захисника, згадуємо Владислава теплим словом, щирою молитвою, запаленою свічкою, квітами, принесеними до Алеї Слави та місця його вічного спочинку. Дивлячись у небо, завжди відчуваємо його підтримку, посмішку, тепло.
Схилімо голови! Світлий спомин про нашого земляка, мужнього Оборонця української землі, відважного Воїна назавжди залишиться у наших серцях.
Вічний спочинок та світла пам'ять Герою!
Низький уклін рідним і близьким Захисника...
