Монастирищина пам’ятає. Роковини загибелі Героя Олександра Калінчука
Сьогодні, 5 травня, минає два роки від дня загибелі нашого воістину хороброго, сміливого земляка, мешканця Нового Міста Олександра Вікторовича Калінчука, який мужньо та відважно, до останнього подиху захищав свою Неньку-Україну, свою родину і кожного з нас від російських окупантів.
Олександр народився 24 лютого 1974 року в селі Нове Місто у родині Любові Сергіївни та Віктора Петровича Калінчуків. Навчався в Новоміській школі. Здобувши неповну середню освіту, у 1989 році вступив до ПТУ №25 (нині – ДНЗ «Монастирищенський професійний ліцей»), де у 1992 році отримав кваліфікацію машиніста-тракториста категорії «А», «В» та слюсара-ремонтника 2-го розряду.
Отримавши спеціальність, працював на різних роботах. Згодом одружився, а в 2000 році у нього народився син Валентин. Але обставини склались так, що доля розвела батьків Валентина і кожен із них пішов своїм шляхом. Через деякий проміжок часу Олександр зустрів Тетяну, жінку, яка стала не лише його дружиною, а й подругою та вірною супутницею на все життя. У 2003 році у них народилась донька Юля, а в 2005 році на світ з’явилась Даша.
Наш Герой робив усе можливе, щоб його діти мали щасливе дитинство. Можливо, в міру певних обставин, у нього дещо не вдавалось, але він докладав максимум зусиль.
У 2009 році влаштувався термоізолювальником у ТОВ МВВФ «Енергетик». Потім, у 2012 році, звільнився та став працювати підсобним робітником на одному із місцевих підприємств. Та в 2014 році повернувся у ТОВ МВВФ «Енергетик» на посаду котельника виробничого підрозділу.
Олександр Калінчук був Людиною з великої літери. Прагнув усім і кожному допомогти чи то порадою, чи власними силами. Любив автомобілі і все, що з ними пов’язане. Здавалося, він може відремонтувати будь-яку поломку в автівці, навіть найскладнішу. Закачає високо рукава і давай трудитися. Завжди з посмішкою та щирим поглядом, життєрадісний, добропорядний, дружелюбний, відповідальний, наполегливий – саме таким був наш Герой, саме таким ми його запам’ятаємо.
Коли Ненька-Україна покликала свого хороброго Сина, Олександр міцно обійняв рідних і пішов захищати Батьківщину. 13 лютого 2024 року наш Герой офіційно став до лав Збройних Сил України. У складі військової частини А4534, разом із найвідважнішими проганяв російську нечисть із української землі. Будучи командиром відділення, завжди найперше думав про побратимів, а вже потім про себе…
Наш Захисник прагнув Мирного неба для своїх рідних і Перемоги Україні, щоб його сім’я та всі українці жили у вільній квітучій Батьківщині. Заради цього він щодня боровся, жертвуючи своїм здоров’ям і часом, проведеним із рідними. В ім’я цього Він героїчно загинув. Його душа злетіла в Небо 5 травня 2024 року під час виконання бойового завдання в селі Архангельське Покровського району Донецької області.
Поховали головного сержанта Олександра Калінчука з усіма військовими почестями 11 травня 2024 року на Новоміському кладовищі. Згодом ім’я мужнього Воїна увіковічено на Алеї Слави Героїв у місті Монастирищі, поряд із усіма загиблими Захисниками, уродженцями громади. У 2025 році сміливому земляку посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин Монастирищенської міської територіальної громади». А у 2026 році видано й четвертий випуск книги «Альманах пам’яті Героїв Монастирищини», де зібрані різноманітні фото та відеоматеріали, історії, спогади про Олександра.
Сьогодні згадуємо нашого Героя молитвою, думками, словами, квітами, принесеними до Алеї Слави Героїв і місця його вічного спочинку. Дивлячись у небо, завжди відчуваємо його підтримку, посмішку, тепло.
Низький уклін і безмежна вдячність Воїну, перед яким ми всі в одвічному боргу. Слава Герою Олександру Калінчуку, навіки слава!
Герої не вмирають!
