Монастирищина простилася з Героєм Віктором Лисюком
Війна забирає найцінніше, безжально відриваючи від землі найкращих. Розбиває на дрібні уламки і без того спустошені серця, спопеляючи душі. Та вона не здатна забрати світло наших Сміливих, яке вони несли у цей світ. Адже навіть сонце зникає за горизонтом, але світло людської душі – ніколи.
Нездійсненні мрії наших Відважних літають в небі вільними птахами. Їхні несказані слова, непрожиті життя – це теплі промінчики, що обіймають нас у скорботі. І відпустити їх ми ніколи не зможемо. Вони тримають нас тут. Вони – наш легкий вітерець, тінь у спеку, дзвінкий спів птахів, аромат улюблених квітів у хвилини смутку. Вони – наша сила, коли опускаються руки, коли світ тьмяніє і стає байдужим.
Сьогодні Монастирищина проводжала у вічність, до Небесного Війська відважного земляка – Воїна, Героя Віктора Миколайовича Лисюка, який ціною свого здоров’я і життя захищав кожного з нас. Він ніс світло у цей світ і наповнював серця теплом. Його відповідальність перед країною була безмежною, а любов до дому – неосяжною. Він був хоробрим Воїном, турботливим, ніжним чоловіком, татом, щирим братом, добрим сусідом, вірним другом, людиною з великим серцем, яке билося надто швидко, турбуючись про кожного з нас.
Народився Віктор 5 червня 1972 року в селі Сатанівка у родині Олександри та Миколи Лисюків. Мав двох братів – старшого брата Миколу та меншого Бориса, від другого шлюбу батька. Навчався у Покрівській школі (нині – Сатанівський ліцей). Після закінчення 8-го класу вступив до Монастирищенського ПТУ №25 (нині – ДНЗ «Монастирищенський професійний ліцей»), де здобув спеціальність тракториста. Далі була строкова військова служба. Повернувшись із армії, переїхав жити до Донеччини. Там тривалий час працював в одному із відділків поліції. Але його серце завжди тягнулося додому, відчуваючи, що саме тут на нього чекає доля – сенс кожного прожитого дня.
Тож, наш Герой повернувся на малу Батьківщину і у 2005 році створив сім’ю з коханою Ларисою. Разом вони дбайливо будували своє «гніздечко», сповнене мрій і планів. У 2006 році у подружжя народився син Олександр, а у 2017 – донечка Арінка. З появою дітей їх сімейне життя заграло новими барвами. Віктор прагнув виховати сина порядним, справжнім чоловіком, а донечку захистити від усіх незгод. Перед повномасштабним вторгненням Віктор працював далекобійником, долаючи тисячі кілометрів, аби забезпечити родині гідне майбутнє.
З початком великої війни наш Захисник змінив свої маршрути на воєнні дороги. Щоб вберегти свою сім’ю, дітей, весь український народ від російських окупантів, що вторглися в його країну і нищили все на своїм шляху, Віктор пішов до війська. Вже з квітня 2022 року наш сміливий земляк мобілізувався до Збройних Сил України. Після проходження базової загальновійськової підготовки та військового навчання був направлений до 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади. Механік-водій за понад три роки і 9 місяців пройшов найгарячіші точки цієї кровопролитної війни. Зокрема: Херсонський, Бахмутський, Покровський, Куп’янський, Лиманський, Харківський та Дніпропетровський напрямки.
15 січня 2026 року під час виконання чергового військового завдання на Дніпропетровщині серце нашого Героя не витримало надлюдських навантажень. Внаслідок ворожого обстрілу та критичного стресу у Захисника стався тяжкий інсульт. Протягом чотирьох місяців лікарі та рідні боролися за кожен його подих, сподіваючись на диво. Але, на жаль, війна вбиває не лише осколками – 14 травня 2026 року об 11:05 у Гайсинській багатопрофільній лікарні змучене серце Героя зупинилося назавжди.
Вчора, 16 травня, Монастирищина «живим коридором» зустрічала сміливого земляка. Мешканці громади, встеляючи дорогу квітами, низько уклонившись, із високо піднятими синьо-жовтими стягами в руках вшановували відважного Воїна.
Сьогодні, 17 травня, з важким серцем громада проводжала молодшого сержанта Віктора Лисюка в останню дорогу. Рідні, друзі, знайомі, військовослужбовці, представники влади та вдячні краяни прийшли попрощатися із мужнім Захисником.
Поховали хороброго Сина Монастирищини на Сатанівському кладовищі. Востаннє нашому земляку віддали військові почесті. Рідним Героя, зі словами вдячності за мужнього Воїна і щирого Патріота, військові передали Державний Прапор України – символ честі та відданості, за яку Віктор віддав усе. Під звуки трикратного салюту та мелодію «Гімну» небо прийняло ще одного янгола-охоронця.
Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким Віктора. Це гірка втрата та нестерпний біль. Нехай милосердний Господь дарує вам силу, мужність і благословення у цей скорботний час. Вся громада сумує разом з вами…
Вічна пам’ять і слава Герою Віктору Лисюку!
Герої не вмирають!
